Історія навчального закладу
Глухі діти ніколи не знатимуть, що таке музика, не почують шелесту листя, відлуння весняного грому й того, як дзвенить над полем пісня жайворонка.
Та для них, як і для всіх людей на землі, мерехтять зірки, пахнуть трави та яблука!…
Ці діти живуть поряд з нами. Вони навчаються, займаються спортом, беруть активну участь в різноманітних позашкільних заходах.
Комунальний заклад освіти «Дніпропетровський навчально-реабілітаційний центр №10» Дніпропетровської обласної ради — є чудовим навчальним закладом для глухих дітей.
Історія закладу розпочинається з 1900-х років, коли земельну ділянку з дерев’яними будівлями, по вулиці Філософській 31 (сучасна 29), придбав у власність купець 1-ої гільдії Мойсей Юдович Карпас, у спадкоємців купця Белявського.
Карпас Мойсей Юдович
Під керівництвом Карпаса М.Ю. на місті дерев’яних будівель були збудовані кам’яні будівлі: двоповерховий будинок та декілька одноповерхових будинків.
В 1909 році в двоповерховому будинку розпочинає роботу сирітський будинок Катеринославського єврейського благодійного товариства.
В одноповерхових будинках розмістилося ремісниче училище.
В 1915 році сирітський будинок нараховував 83 вихованця.
Після революції 1917 року сирітський будинок продовжував працювати до 1919 року.
В 1919 році він був остаточно закритий.
Починаючи з 1920-х років радянська влада відновила роботу сирітського будинку, перейменувавши його в дитячий будинок №7.
В 1930 році його реорганізували в дитячий будинок №4 і призначили директором будинку видатного педагога Григорія Мінаєвича Лєвіна.
Завдяки його зусиллям,старий двоповерховий будинок був надбудований третім поверхом; були створені виробничі майстерні: слюсарна, печатна, швейна; була відкрита семирічна школа і клуб з досить великою залою.
Сам директор, та деякі викладачі, проживали на території дитячого будинку в своїх квартирах.
На 1939 рік бюджет дитячого будинку становив 500 000 крб.
Більша половина коштів надходила від виробів, які виготовляли вихованці будинку у виробничих майстернях.
Лєвін Григорій Мінаєвич
З початком війни, в 1941 році, дитячий будинок був евакуйований.
Про використання будівель будинку у воєнний час із 1941 по 1943 роки ніяких даних не збереглося.
В 1944 році дитячий будинок повернувся з евакуації.
Корпуси будинку були повністю розграбовані але ніяких пошкоджень будівлі не мали.
Після повернення з евакуації, Лєвін Григорій Мінаєвич продовжив курувати дитячим будинком до 1968 року.
Зберігся фільм про дитячий будинок №4, знятий українським телебаченням в 1948 році.
Його, та інші фільми про історію м. Дніпро виклав на своєму каналі «Vital Way» Віталій Піскун.
В 1968 році дитячий будинок №4 знову було реорганізовано — у будинок-інтернат для поганочуючих дітей.
З 1969 по 2004 роки його директором став Перьков Кім Іванович.
Під його керівництвом, в 1970 — 1980 роках проводилася розбудова будинку-інтернату та ремонтні роботи будівель.
Перьков Кім Іванович
Гарнюк Лариса Григорівна
З 2004 року навчальний заклад очолює заслужений вчитель України, кандидат педагогічних наук, відмінник освіти України, вчитель-методист, вчитель вищої категорії — Гарнюк Лариса Григорівна.
Материнська любов до учнів дала їй змогу поставити роботу на високий рівень, створити для вихованців закладу умови, наближені до домашніх.
Лариса Григорівна створює умови для творчого зростання педагогічних працівників, застосування ними ефективних форм і методів навчання та виховання, здійснення педагогічних і виховних експериментів, а сама – не зупиняється на досягнутому!
Завдяки її зусиллям навчальний заклад був повністю перебудований з середини та відремонтований зовні в 2009 — 2010 роках.